Ви можете зв'язатися з нами (0462) 675 993

agropartycn@ukr.net

21 Лютий 2019

Коментарі:

0
 Лютий 21, 2019
 0

Чималі зміни очікують на районний осередок АПУ — у неї тепер енергійний керівник Валентин Бачурний, який до того ж має чималий управлінський та діловий досвід. Ці всі якості стануть йому в нагоді при розвитку та впровадженні регіональних проектів у Ріпках, вважає менеджер.

Досьє:

Уродженець Ріпок Валентин Бачурний 12 років очолює Чернігівську обласну товарну агропромислову біржу. Вона вперше в Україні провела публічний аукціон продажу пиломатеріалів. Валентин Бачурний — відомий юрист.
У свої 43 роки встиг попрацювати і керівником юридичного департаменту великого банку «Приват-інвест», і у флагмані чернігівської будівельної галузі ВАТ «Домобудівник», а також у міському управлінні освіти. Має чималий досвід із корпоративного управління.
Авторитетні люди кажуть, що Валентин Бачурний — один із найвідоміших регіональних кризових менеджерів, який здатний врятувати підприємство навіть тоді, коли воно на волосині від банкрутства. Одружений, виховує трьох доньок.

Про свої плани в новому статусі, політичні амбіції та історію власного успіху Валентин Бачурний розповів в інтерв’ю нашій газеті “Аграрна партія України. Вісник Чернігівщини”

— Агропромислова біржа — знакове підприємство для Чернігівської області. Ви змогли зробити його успішним. Розкажіть Вашу історію.

— Це історія у два етапи. На початку 2000-х у всіх обласних центрах почали створювати такі структури. Ідея була правильна: максимально вивести з тіні ринок зерна. Але сама реалізація… як завжди, — наполовину. У Чернігові біржу очолював Василь Тун — хороша людина, відмінний керівний, професіонал, і працювалося з ним легко. Але захотілося спробувати щось нове. Тоді якраз почав розвиватися банк «Приват-інвест», який свого роду був навчальною базою «ПриватБанку». Усі споживчі та кредитні програми, за якими нині цей банк працює з населенням, обкатувалися саме на базі «Приват-інвесту». Там я очолив юридичний департамент. Було дуже цікаво, був драйв, була молодість, було бажання працювати. І за півроку банк із нікому не відомого увійшов по нашій області до трійки найбільш активних.

— Незважаючи на успіх і задоволення від роботи, Ви все ж повернулися до біржі…

— Так уже сталося, що невдовзі пішов із життя тодішній керівник цієї установи, і мені запропонували очолити біржу. Місяців зо три я суміщав роботу з банком, а потім визначився. Засновники біржі вважали, що потрібно вдатися до рішучих кроків, бо вона просто «тонула». І з 2007 року я вже тут постійно. Це моє дітище.

— У Вашому арсеналі чимало різних комерційних проектів. Це Ваше бажання — постійно пробувати себе в чомусь новому?

— (Посміхається) Коли мені було років 30, я пробував себе в багатьох проектах, займався різними справами й говорив, як кіногерой Портос: «Я дерусь потому, что я дерусь». Нині мені 43. Так напрацьовувався мій досвід. Що таке досвід? Це те, що ми отримуємо, коли не отримуємо грошей.

— Цікава думка… А скільки загалом було проектів?

— Так одразу важко сказати. Я їх не рахував. Але кожен проект цікавий. Я ставив собі за мету не тільки його розробити, а й знайти фінансування, довести до логічного завершення. Більшість проектів — грантові. Тут головне не просто виконувати якусь роботу, щоб отримати кошти, а має бути драйв, завзяття і велике бажання зробити щось корисне. Потім дивишся на результат і отримуєш найбільше задоволення. Кожного разу це як маленька перемога.

— Що Ви вважаєте своєю найбільшою історією успіху?

— Це моя родина. Моя дружина, діти, мої дорогі донечки. Як би я не захоплювався своєю роботою, яка для мене дуже важлива, але не можу поставити на одні терези кар’єру і сім’ю. Родина — понад усе.

— Ви зайнята людина. Скільки часу вдається приділити близьким?

— Стандартних часових робочих рамок від 9-ї до 18-ї не виходить дотримуватися. На додачу, є ще проблеми зі здоров’ям матері. Вона живе в Ріпках, фактично паралізована. Розриваюсь між нею і сім’єю. Але маю правило, яке намагаюся не порушувати: вихідні — для дружини й дітей.

— Як відпочиваєте від такого трудового навантаження?

— Природа. Дуже любимо наші Голубі озера. Їздимо в ліс, по гриби. Або просто їжджу в Ріпки. Там у мене сад, красота. Із задоволенням пораюся в саду й на дачі. Маю півгектара, де росте смородина.

— Продаєте те, що виростили?

— Продаю (сміється). Це якраз про те, чим займатися. Був колись великий сільськогосподарський проект у Мені. Ми його реалізували й продали. А бажання займатися цим далі, але в менших масштабах, лишилося. Я отримую від роботи на землі велике задоволення. Моя улюблена справа — обрізка саду. Так швидко спливає час за роботою.

— Для деяких громад проблема — чим займатися, на чому заробляти. У Вас є успішний досвід в агробізнесі. Тож на цьому можна будувати успішний бізнес?

— Аякже. Але держава повинна повернутися обличчям до дрібних сільгоспвиробників, а не лише до обраних потужних агробізнесів із мільярдними статками. Є хороший приклад — польські села. Там майже не вирощують картоплю. Завжди малинка, смородина, ожина. Потім проїжджаєш 10 км і бачиш хаб, де є переробка, коли з твоєї ягоди зроблять джем, або її заморозять і дадуть тобі реальну ціну за те, що ти виробив.

Беру власний приклад. На моїй ділянці залишилося 4 тонни смородини. За неї київські перекупники давали максимум 5 грн/кіло, а я 5 грн за кіло платив людям, щоб її збирали. Робити бізнес на тому, щоб потім азербайджанські перекупники на Троєщині заробили свою десятку?.. Мені це не цікаво. Природа нам дала можливість вирощувати все: від груш до персиків. Це класний бізнес, і його потрібно розвивати, і я бачу, у якому саме напрямку варто рухатись.

— І тепер — до Вашого нового статусу. Вас обрали головою Ріпкинської районної організації Аграрної партії. Є якісь плани, знаєте, із чого будете починати?

— Планів дуже багато. Я вже накидав кілька проектів, які пропонуватиму нашій організації для впровадження. Аграрна партія — це головна політична сила на Чернігівщині. Це моє переконання. Адже наша область здебільшого аграрна, і тут така чудова родюча земля, на якій люди можуть працювати й непогано заробляти. Мені імпонує, що в аграрній партії люди не займаються політичним популізмом. У нас усі трудяги. І вони займаються конкретними справами, створюють робочі місця, виробляють продукцію, допомагають школам, садочкам, лікарням. Вони добре знають, що без необхідної законодавчої бази неможливо нормально розвиватися країні. Це практики, люди справи. Але, щоб щось змінити, потрібно йти у владу — інакше нічого не вийде.

Про плани поки розповідати не буду. Але я сповнений оптимізму й бажання працювати.

— Успіху Вам у новій якості. Упевнена, що Ваш упертий у доброму розумінні характер та досвід кризового менеджера допоможе реалізувати задумане.

Розмову вела Валентина Михайлова

ГАЛЕРЕЯ ЗОБРАЖЕНЬ:

Залишити відповідь

Ваша e-mail адреса не оприлюднюватиметься. Обов’язкові поля позначені *